Творчість моїх учнів

Якщо учень у школі не навчиться нічого творити, то і в житті буде тільки наслідувати і копіювати

                                                           Л.М.Толстой                                                             

Присвячується Полю Верлену

Найперше-музика у слові…

Що означають ці слова?

Чи спів дощу, чи колискову,

А може й змісту в них нема?

Та як нема? Куди ж без нього?

Могутня сила є в словах!

Рушійний важіль-наше слово,

Це лебідь,що пливе в думках.

Поезія-це матір слова,                                                                              

Наш стан емоцій-наша мова.                                                                     Кавійчик Оля

А вірш-лиш танець між словами

Прозорий,чистий,без зневаги.

Синекдоха,літота,ямб,хорей-

Це наче ті музичні інструменти.

Незримий вплив вони наносять на людей,

Карбують в пам’яті ясні моменти

В словах чарівна музика лунає,

Немов свідомість взяла в руки скрипку.

А внутрішній поет в людських серцях блукає,

Віршем нарізуючи щастя скибку.

     Сила кохання

Готова ти померти за любов?

Продати душу, понести пекельні муки?

Чи можеш ти, дівчино, знов і знов

Шукать коханого, не опускавши руки?

Ви знаєте, яка вага любові,

Яку ціну сплатила Маргарита?!

А скільки треба було болю й крові,

Щоб істина таки була відкрита?

Ви зустрічали зло, дивились йому в очі,

Можливо, Воланд й вам робив дарунки?

Ви були відьмою й на крилах ночі

Летіли на мітлі… Були такі трафунки?

Та ні, напевно, не було у вас такого!

Не вмієм ми так пристрасно любити.

Так, як кохала Маргарита Майстра свого,

Забули вже, як у серцях добро творити.

Любові Майстра й Маргарити вчіться всі.

Вона пройшла через усі страждання,

Здолала все, зламала перешкоди злі,-

Ось це, панове, й називається коханням!   

 
                                          І слово, і пісня, матусю, тобі

                                                                              І слово, і пісня, матусю, тобі

                                                                              За добру науку, що дала мені.

                                                                              За те, що відкрила змістовність речей,

                                                                              За ніжне тепло твоїх синіх очей.

                                                                             Спасибі тобі за недоспані ночі,

                                                                             За мудрі слова, що так часто пророчі.

                                                                             За те, що завжди на коліна вставала,

                                                                             Для любої донечки щастя благала.

                                                                             Повік пам’ятатиму твою розраду,

                                                                             Коли оцінила на смак гірку зраду.

                                                                             Ти ж поруч була і за руку тримала,

                                                                             І сльози мені, нерозумній, стирала.

                                                                             Пробач, що не завжди тебе цінувала,

                                                                             Я горда була і тоді ще не знала,

                                                                             Як боляче було почути тобі

                                                                             Слова «я доросла, не вказуй мені!»

                                                                            Матусю рідненька, ти вибач за все,

                                                                            Для мене ти радість, ти - понад усе!

                                                                            Спасибі за щастя, що дала мені,

                                                                            Вклоняюсь низенько тобі до землі!

                                                              

 Обніміть ся  ж , брати мої!

 «Доборолась Україна до самого краю...»

  Вибороли незалежність, та щастя немає!

  По Дніпру ми поділились, не треба нам раю,

  Десь подівсь патріотизм, брат брата не знає.

  Ми-один народ, панове, та такі байдужі.

  Від сваволі і безділля ми стали недужі.

  Повмирали вже герої-ми й раді забути,

  Не співає більше молодь «Червоної рути»

  Не цвіте вже на подвір’ї червона калина,

  І Шевченка «Заповіт» співають не всі.

  Схаменіться, любі браття, ми ж одна родина,

  Пам’ятаймо  «ланцюг злуки» в прадіда руці!

 Об’єднаймося  ж, врятуймо нашу Батьківщину!

 «І повіє огонь новий,» пісня забринить.

 Впаде тоді ласка Божа і на Україну,

 Жага славних перемог вперед нас  поманить.

 Будьмо ж гідними людьми, ми ж не «чухраїнці,»

 Не ведімся на підступні ворога манівці.

 Хай обніметься брат з братом і гімн залунає.

 Нехай вільну Україну весь світ прославляє!

        Найрідніша людина                                              

Їй не важливо, яка наша зовнішність, не важливо й те, ким ми будемо – лікарями, вчителями чи юристами. Для неї ми назавжди залишаємось найріднішими та особливими, адже це наша матуся. З самого нашого народження, та ще й до нього, вона дарувала нам усю теплоту та ніжність, всю ласку й турботу, зосереджувала усі сили для нашого виховання. Та чи завжди ми виправдовуємо її надії і сподівання? На жаль ні… часто ми переступаємо її заборони та не звертаємо уваги на материнські слова.

Ще з давніх–давен матерів вважали за святих, цілували їм руки, оспівували у піснях, складали про них вірші. Свої твори присвятили матерям такі величні люди в історії української літератури, як І. Франко, Леся Українка, Т. Шевченко, А. Малишко та багато інших. Усі вони віддавали пошану матерям, виявляли велику повагу та завдячували усім саме цим рідним жінкам.

Сучасний світ набагато відрізняється від нашої минувшини. Саме ставлення до батьків змінилося. Дуже прикро бачити непослух дітей до своїх батьків, а особливо до матерів. Ми повинні розуміти, чому саме завдячуємо своїм матерям. Мама подарувала нам життя, і ми маємо дякувати їй за це. Діти завжди потрібні своїм матерям, їх безмежна любов здатна огорнути увесь світ. Отож, мати – це найрідніша та найкраща людина, яка є у нашому житті.